Казка про те, як хлопчик Степанко здоров`я шукав

Якось влітку, батьки привезли семирічного Степанка до бабусі з дідом, що проживали у селі, на відпочинок.

— Хочемо, щоб ти тут здоров`я набрався, — сказав, від’їжджаючи у місто тато. — Бо здоров’я мати – вік біди не знати.

Степанко не розумів, як саме треба набиратися того здоров`я й тільки знизав плечами.

Минали дні, хлопчик дуже весело проводив свій час. Щодня разом з новими друзями він купався в річці, в лісі збирав різноманітні ягоди, а теплими вечорами любив насамоті дивитись у небо, спостерігати за тихими зорями.

 

Його спокій порушив один випадок. Якось, дідусь повертаючись з поля, раптом схопився за спину й сідаючи на стілець, крекчучи промовив:

— Охо-хо-хо, де ж знайти те здоров`я? – ніби сам до себе звернувся він. – Дуже важко й нерадісно без нього. Пам’ятаєш, бабуню, які ми були, коли міцне здоров’я жило з нами?

— Пам’ятаю, я його дуже любила, але, очевидно, цього було замало, слід було ще й берегти, – сумно додала жінка. — Без здоров’я ніщо людині не миле.

Після цих слів бабуся, як ні в чому не бувало, запросила усіх вечеряти. Хоча на столі було усе смачнюще, Степанко їв без настрою. Йому не давали спокою бабусині слова.

Нарешті малий не втримався:

— Бабуню, про кого ви з дідусем так сумно говорили?

— Що ти маєш на увазі, мій хлопчику? – перепитала жінка.

— Ви шкодували про «здоров`я», яке кудись поділося, – нагадав малий.

— Ось що тебе непокоїть, — всміхнулася бабуся. – А я думаю, чому це наш Степанко такий невеселий? Отож, слухай. У нашому домі довго жило міцне здоров`я, разом ми були щасливі. Та мабуть, ми його не достатньо шанували, бо воно, врешті, від нас пішло.

— Бабуню, якщо воно вам таке потрібне, навіщо ви його відпустили?

— Уся біда в тому, онучку, що здоров`я, зазвичай, не питає, — зітхнула бабуся. – Тихо покидає нас, навіть не прощаючись. Але в кожного є своє здоров`я, й ти ще маєш достатньо часу, щоб з ним міцно потоваришувати.

Після цих слів бабуся міцно пригорнула до себе онука, поцілувала й веліла йти у ліжечко відпочивати. Та Степанкові було не до сну. Він хотів знайти втрачене здоров`я й повернути його бабусі з дідусем. «Чому здоров`я має таку цінність? Як саме йому догодити, щоб воно завжди було з нами?» — непокоїло малого.

Рано-вранці семирічний хлопчик тихенько вийшов з дому. «Я розкрию таємницю, як зберегти здоров`я й розкажу про це всім», — вирішив Степанко і рушив у дорогу.



За кілька будинків він побачив сусіда, що, з огляду на все, прокинувся з першим промінням сонця, бо вже встиг нарубати цілу хуру дров. Здивований хлопчик зупинився й аж рота розкрив від несподіванки.

— Невже вам не хотілося ще поспати? – запитав малий.

— Хто рано встає, той довше проживе. Рано лягати і рано вставати — ось що робить людину багатою, розумною й здоровою, — пояснив сусід. – А ти куди, Степанко, так рано зібрався?

— Йду здоров`я шукати, без нього моїй бабусі й дідусю дуже погано, — відповів хлопчик. – Може, ви бачили їхнє здоров`я, бо його слід повернути додому.

— На жаль, не бачив, — зізнався чоловік. – Здоров`я таке примхливе, що за ним потрібно дуже добре дбати, увесь час годити, прислухатись. Й так усе життя, бо без здоров`я жодної справи не зробиш. Навіть у ліжку лежати без нього твердо.

«Он як усе серйозно?» — подумав про себе хлопчик й рушив далі. Раптом він побачив дуже красиву дівчину, яка біля свого будинку поливала різнобарвні квіти.

Красуня, вгледівши малого, запросила його зайти у двір. Вона налила хлопчику свіжого молока й відрізала шматок запашного хліба.

— Пригощайся! – звернулася вона до малого й сіла поруч.

Степанко пив тепле молоко аж прицмокуючи від задоволення. Їсти на свіжому повітрі та ще й поряд з такою красунею, було надзвичайно приємно. Хлопчина звернув увагу на те, що господиня їла дуже повільно, ніби насолоджуючись кожним шматком.

— Хто добре жує, той довго живе, — ніби відчуваючи про що думає малий, пояснила дівчина.

— А що треба робити задля того, щоб бути такою гарною, як ти? – поцікавився малий.

Було видно, що дівчині страшенно сподобалось таке запитання. Вона зіскочила з місця й весело закружляла навколо Степанка. Потім зупинившись,сказала:

— Едина краса, яку я знаю, — це здоров’я. Ти будеш доти красивим, доки будеш здоровим!

Степанко подякував за гостинність й рушив далі. По дорозі він зустрів старого сивочолого чоловіка, з довгою й такою ж сивою бородою. Дідусь так вправно ніс два повних відра води, що хлопчик не втримався й звернувся до нього:

— Ви не відчуваєте вантажу, ніби вам зовсім небагато років.

— Не дивись на мої літа! — вигукнув дідусь. – Бо хто здоровий, той і молодий!

— Чи не скажете, де можна віднайти здоров’я? Мені дуже-дуже воно потрібне, — поцікавився Степанко.

— Здоров’я треба шукати в природі, — порадив сивочолий чоловік. — Воно там, де чисте повітря, якісна вода й здорова їжа. А ще рух. Не давай своїм м’язам нудьгувати, займайся спортом, роби добрі справи.

Розмову сивочолого дідуся й Степанка випадково почула літня жінка. Вона дуже повільно вийшла зі свого двору й зауважила:



— Дитино, здоров’я не любить надмірного гаміру, крику. Хочеш здоров`я мати, не треба нервувати. Ти завжди мусиш усі свої справи вирішувати стримано, не нервуючись. От мені вже 105 років, а я ні з ким ніколи не сварилася. Знаю точно, що здоров’я у рівновазі. Основа довголіття — це здоров’я, а основа здоров’я — спокій.

Степанко подякував за мудрі поради й рушив далі. Біля сільського магазину він зустрів давню подругу своєї бабусі й привітався з нею.

— Доброго дня, Степаночку, — поздоровкалася жінка. – Ти вже стільки часу у нашому селі, а до мене досі не завітав. Ходи, я тебе пригощу.

Степанко з радістю погодився на гостини. Вдома господиня поставила на стіл багато різних страв, та найбільше різноманітних овочів.

— Хочеш бути здоровим, їж свіжі овочі, — порадила вона.

Хлопчик достаньо зголоднів, тож їв з апетитом. До того ж усе було таке смачне! Степанко помітив, що господиня з’їла зовсім не багато й закінчивши обідати лише з чемності не полишала столу.

— Чому ви не їсте, адже ваші страви надзвичайні? Невже ми не повинні зараз усе це з’їсти?

— Мені приємно, що я тобі догодила, — посміхнулася жінка. – Але якщо ти хочеш продовжити своє життя, вкороти свої трапези.

Степанко подякував за смачний обід й рушив далі. Проходячи повз сільський шкільний стадіон він побачив молодого хлопця, який надзвичайно легко підкидав доверху важкі гирі, наче вони повітряні кульки.

— Ти такий сильний! – захоплено вигукнув малий.

— Займайся спортом й ти таким станеш, — відповів спортсмен. – Починай свій день з гімнастичних вправ й ранкової пробіжки й побачиш, як швидко змінишся. Станеш міцним, прудким, а головне здоровим! Ніхто не потурбується про твоє здоров’я, крім тебе самого. Люди, які від природи немічні тілесно, завдяки вправам стають міцнішими за силачів.

 

Тут Степанко почув, що його гукають. Хлопчик обернувся й побачив своїх бабусю й дідуся, які хвилюючись, шукали малого по всьому селу.

— Бабусю, дідусю! – крикнув Степанко й радісно побіг їм на зустріч. — Я зрозумів, що здоровим бути вигідно!

Автор Олександра БИЧКОВСЬКА