Історик Ігор Марчук: «Навіть якби суд заборонив надавати особисту справу Стекляра з архіву, є багато інших документів, що його викривають»
В Україні розглядається безпрецедентна справа щодо полковника у відставці, який особисто знищував українських націоналістів в 40-50-х роках минулого століття.
Сьогодні в живих залишилися одиниці з тих, хто фігурує в матеріалах про винищення українських патріотів. Серед них рівнянин 93-річний Борис Стекляр. Кегебіст причетний до вбивства всесвітньо відомого українського художника Ніла Хасевича.
— Ніл Хасевич вважається творцем візуального образу УПА, — розповідає історик, громадський діяч, завідувач відділом «Інституту дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук. — Видатний художник-графік, ілюстратор багатьох видань Української Повстанської Армії діяв у підпіллі під псевдонімами «Бей» і «Зот». Ніл Хасевич закінчив Варшавську академію мистецтв і як художник отримав міжнародне визнання. Його роботи зі студентських років займали особливе місце на різних виставках. Сьогодні твори Ніла Хасевича знаходяться в приватних художніх колекціях Західної Європи і США.
Підпільна художня творчість Хасевича почалася в 1943 році, коли він вступив до лав УПА. Працюючи в умовах постійної небезпеки — в землянках, в несприятливих умовах, на примітивній підпільній друкованій техніці він створив понад 150 графічних композицій і більше 90 графічних творів. З 1949 року був один з керівників УПА. Хасевич оформляв антирадянські листівки, бофони (повстанські гроші), малював карикатури, робив портрети повстанців, а також займався виготовленням кліше і печаток.
СРСР заявляло, що УПА вже немає, а на Заході друкували гравюри Хасевича. У 1951 році роботи українського художника виявилися в руках у делегатів Генеральної Асамблеї ООН та зарубіжних дипломатів і незабаром були надруковані в альбомі «Графіка в бункерах УПА» в філадельфійському україно-мовному видавництві «Пролог». Оприлюднення його підпільних творів за кордоном стало смертельним вироком для художника. За розпорядженням з Москви «припинити антирадянську діяльність» Хасевича, для його розшуку і знищення була створена спеціальна міжобласна оперативна група, очолювана капітаном держбезпеки Борисом Стекляром.
Про життєдіяльність та вбивство відомого художника-патріота Ніла Хасевича відомо з розсекречених кримінальних справ і протоколів допиту повстанців, а також сексот Управління СБУ в Рівненській області. На жаль, частина документів Рівненського та Волинського обласних управлінь була знищена в дев’яностих роках минулого століття.
— 1943-й рік на Волині став переломним етапом у становленні українського визвольного руху, — продовжує Ігор Марчук. — Тисячі місцевих жителів влилися в ряди Української Повстанської Армії та звільнили окремі регіони від впливу фашистської адміністрації, чим припинили масове скачування людських, матеріальних, сировинних ресурсів для потреб Третього рейху. У підземних сховищах УПА діяли дві потужні підпільні друкарні. Оунівці там друкували масові тиражі пропагандистських листівок, газет, брошур. Фашистський генеральний комісар Волині і Поділля звітував в Берлін 30 квітня 1943 року про те, що захід і південь Волині остаточно «окупований українськими національними бандами». Наступні німецькі повідомлення говорять про великі господарських втрати і зменшення кількості поставок хліба, худоби, молока, яєць та інших сільськогосподарських продуктів на 50%.
Фашисти не змогли знищити повстанців. Ситуація на Західній Україні кардинально змінилася з поверненням радянської влади на початку 1944 року. Стали застосовуватися масові облави за допомогою внутрішніх військ НКВД, активно вербувалася агентура з числа захоплених членів і прихильників ОУН. Співробітники НКВС і НКДБ формували картотеки активних націоналістів по районам і намагалися їх знешкодити.
У розсекречених документах СБУ Борис Стекляр стверджує, що завдання з розшуку Ніла Хасевича він отримав особисто від одного із заступників начальника КДБ: «Рівненським управлінням розшукується один з керівників українського націоналістичного підпілля на території Рівненської області Хасевич, 1905 року народження, українець, походить із родини служителя релігійного культу, з вищою освітою, закінчив Варшавську академію мистецтв. Діє під псевдонімами «Зот», «Бей».
Стекляр встановив, що художник ховається на кордоні двох областей — Волинської та Рівненської.
У підпіллі «Зота» вважали скромним, справедливим керівником. Його дуже цінували і берегли, перевозили з одного законспірованого місця в інше на конях. Місця розташування бункерів знали тільки особисті охоронці Хасевича та окремі керівники підпілля. Художнику, який був інвалідом з 17-річного віку (втратив ліву ногу, потрапивши під потяг), довелося працювати в дуже складних умовах, місяцями не виходячи з укриттів, при поганому освітленні і нестачі повітря. Ніл Хасевич сам характеризував свій стан так: «У зв’язку зі значним вичерпанням психічним і взагалі слабким здоров’ям, важко мені тепер щось писати. Дуже важко, що, здебільшого, 1-2 сторінок в день написати не придатний, порожня голова робиться від перевтоми».
Кегебісти довго і безрезультатно шукали бункер Хасевича, а відкрити місце його укриття допоміг прикрий випадок — розшифрували документи, знайдені в одному з схованок. У них говорилося про заготівлю для художника п’ять кілограмів паперу і вишневого дерева для роботи. Там було також названо місце знаходження одного з останніх укриттів — у села Сухівці, в 12 км від Клеваня Рівненській області.
У розсекреченій доповідній Стекляр писав: «Вхід у бункер був досить добре замаскований і помітити його було неможливо. На рівному земельному покритті була викопана невелика ямка, приблизно на сантиметрів 35 глибиною, а тільки потім був виявлений туго пов’язаний сніп соломи, яким був закритий вхід в бункер. Витягнувши цей сніп, ми кинули всередину бункера кілька гранат. Через деякий час почали діставати звідти тіла і речі. Першим витягли бандита «Зота», а потім ще двох. Крім того, з притулку були вилучені зброя, різна націоналістична література та ОУНівські документи».
Вбивство Хасевича Борис Стекляр виклав також у книзі «Чекісти розповідають» (1985 рік):
«Капітан голосно крикнув:
— Зот! Ви обкладені з усіх боків. Пропоную здатися без бою. Від імені Радянської влади обіцяю, що в цьому випадку вам буде надано поблажливість. Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!
У відповідь мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув з сумки гранату РГД. Глухо пролунав під ногами вибух, в трьох місцях з-під снігу пробивалися тремтячі на ранковому сонячному світлі ледь помітні струмочки диму — отже, саме тут приховані виходи хитромудрої системи повітряного забезпечення бункера. У кожен повітряний канал ми вистрілили по димовій ракеті, щоб змусити бандерівців покинути притулок. Живих в бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря побачили три трупи. У одного з них не було ноги — це був Зот. У руці бандит стискав автомат. Раніше з одного перехопленого донесення стало ясно, що «Зот» не тільки основний виробник націоналістичної літератури та документів, але взагалі велика постать — керівник технічної ланки центрального і крайового проводів ОУН і єдиний в Рівненській області член так званої УГВР ( «Української головної визвольної ради»).
Могилу художника, як і двох його охоронців, які поділили з ним смерть 4 березня 1952 року, до цього часу не знайдено. Тіла загиблих воїнів УПА після трьох днів виставляння в Клевані для деморалізації населення вивезли в невідомому напрямку.
Український інститут національної пам’яті направив звернення в архів СБУ з проханням ознайомитися з особистою справою Бориса Стекляра. З відкритих джерел дізнаємося, що Борис Стекляр прийшов добровольцем 26 червня 1941 року, рівно через тиждень після закінчення середньої школи. Його призначили на посаду мотоциклетного кулеметника. Вже на початку війни, під час важких оборонних боїв, був двічі контужений. У жовтні 1941 року, після виписки з госпіталю, пройшов навчання в навчальній роті винищувачів танків і в грудні направлений на Калінінський фронт, де був відібраний у взвод полкової розвідки. Тут воював до грудня 1942 року, поки не отримав поранення в ногу. Після госпіталю, з січня 1942 по березень 1943 року, командував відділенням розвідки 491-го протитанкового артилерійського полку, який на той час вів бої під Сталінградом. За ряд успішно виконаних бойових завдань отримав звання сержанта і був нагороджений медаллю «За відвагу». З березня 1943 по березень 1944 року навчався в першому Ленінградському артилерійському училищі, закінчив його з відзнакою і отримав військове звання молодшого лейтенанта. Після закінчення училища Стекляр був призначений командиром взводу розвідки 211-го артилерійського полку 61-ї армії 1-го Білоруського фронту. У його складі брав участь у визволенні Білорусії влітку 1944-го. За два місяці боїв за переданими їм даними знищені 4 дзоту з кулеметами, 2 бліндажа, кілька кулеметних гнізд, вбито до сотні гітлерівців. Брав участь у визволенні Прибалтики і Польщі. У травні 1945 року був призначений командиром роти «Смерша» в місті Берліні. Майже відразу отримав пропозицію працювати в КДБ. Після закінчення школи контррозвідки відмовився від роботи в Москві і попросив направити його в Західну Україну. У 1976 році начальник відділу управління по Рівненській області полковник Стекляр вийшов у відставку. Більше тридцяти років він очолював міжнародне агентство «Інтурист» по місту Рівне та області.
Коли Стекляр дізнався, що розсекречена інформація про його діяльність в органах КДБ на Волині, то звернувся до суду з проханням заборонити доступ до його особової справи, що зберігається в архівах СБУ.
— Офіційно архіви, що стосуються репресивних органів і їх штатних або позаштатних працівників, є відкритими, — розповів начальник Управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик. — Але ветеран КГБ в судовій заяві попросив заборонити дослідникам тоталітарного режиму доступ до матеріалів щодо своєї минулої діяльності. Посилаючись на закон «Про інформацію», він наголошує на неприпустимості використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однак, дія Закону «Про захист персональних даних» на таких осіб не поширюється, а доступ до архівних справ не може бути обмежено. Суспільство, яке пережило жах тоталітаризму, має право на вичерпну інформацію про тих, хто втілював репресивну політику, вбивав, відправляв у табори. Це право задекларовано також в Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо європейської політики доступу до архівів.
Стекляр причетний до ліквідації багатьох українських підпільників, в тому числі Ніла Хасевича. Дії полковника КДБ за міжнародними законами кваліфікуються як дії військового злочинця періоду Другої світової війни і злочини проти людства. Злочинні дії громадянина Стекляра проти жителів Рівненщини в 1940-1950 роках можуть бути прирівняні до дій відомих військових злочинців, яких в наш час судять в країнах Балтії. Цікаво, що Стекляр досі вважається впливовою фігурою в органах СБУ, є керівником громадської організації «Розвідники» і вважається почестним ветераном. Нам дуже важливо на прикладі Стекляра показати, які форми і методи використовувала радянська влада для боротьби з українськими націоналістами. Що ці методи були анти законні, людиноненависницькі і щоб ніколи таке не повторювалося в майбутньому.
— Навіть якщо суд заборонив би управлінню СБУ надавати особисту справу Бориса Стекляра з архіву, є багато інших документів, які його викривають, — запевнив історик, громадський діяч, завідувач відділом «Інституту дослідів Волині» Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук. — Спроба приховати інформацію тільки посилила інтерес до Бориса Стекляра. У 40-50-х роках він був одним з головних фахівців з боротьби з українськими націоналістами на Рівненщині. За свою кар’єру отримав вісім орденів. Три — за участь у Другій світовій війні, а решту — за роботу в КДБ.
Журналістка безуспішно намагалася поспілкуватися зі Стекляром. Він категорично не спілкується з українськими журналістами, зате з задоволенням дає інтерв’ю російським ЗМІ. Одному російському виданню на запитання щодо знищення націоналістів колишній кегебіст відповів: «Це була моя робота. Я робив свою справу. Ті, хто залишився в живих з «бандерівців» — наша біда».
Як бачимо, колишній кегебіст не змінив своїм переконанням. Через Стекляра Україна втратила великого патріота, а світ талановитого художника.
Ніл Хасевич, згідно з повстанськими документами, був нагороджений тричі. Перше нагородження художника відбулося 11 жовтня 1945 року. Дізнаємося про це за наказом 4/45 головного командира УПА Романа Шухевича, де під номером 37 йде політробітнік «Бей» (УПА-Північ), який отримав Бронзовий хрест. Друге нагородження відбулося вже в 1948 році, тоді «Бей» отримав Срібний хрест, що відображено в наказі. Про третє нагородження Ніла Хасевича міститься інформація в некролозі: «Керівник графічної ланки при керівництві визвольного підпілля, багаторічний член ОУН, видатний художник-графік нагороджений Золотим хрестом та медаллю «За працю в особливо важких умовах».
Художник був убитий 4 березня 1952 року. За рік до смерті, Ніл Хасевич в своєму листі за кордон писав: «Державна безпека вже знає, хто ховається під псевдонімом«Бей» і «Зот», а мої земляки не знають. Я хочу, щоб вони знали, і знав весь світ. У своєму житті я, здається, втратив уже все, але як довго буде залишатися хоча б одна крапля моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Визвольна боротьба триває, українці борються. Слава Україні!»
Леніна БІИЧКОВСЬКА
