Міфи щодо безпеки дітей в інтернеті
Інтернет давно став частиною життя дітей. Він дає їм безліч можливостей: вчитися, спілкуватися, грати та розвиватися. Але разом з цим виникають і ризики — буллінг, цькування в кіберпространстві, шкідливий контент, зловмисники. Навколо цих тем склалося чимало міфів, які плутають батьків та вчителів, а також турбують політиків. Експерти ЮНІСЕФ пояснюють, що із цього правда, а що – ні.
Міф №1: Чим більше у дітей доступу до інтернету, тим краще
Щоправда: чим більше діти користуються інтернетом, тим вищим є ризик зіткнутися з погрозами.
Так, інтернет відкриває перед дітьми величезні можливості. Але якщо цифрове середовище не регулюється, то разом із корисним контентом діти отримують доступ до шкідливого – наприклад, до ненависницьких коментарів чи сцен насильства.
Дослідження показали, що у країнах з високим рівнем інтернет-доступу діти частіше стикаються з агресією у мережі. Однак, є країни, яким вдалося мінімізувати ці ризики. Їхній досвід можна використовувати в інших країнах, щоб зробити інтернет безпечнішим для всіх.
Що робити?
Експерти пропонують розвивати закони, які зобов’язують інтернет-компанії враховувати права дітей, а також обмежувати доступ дітей до шкідливого контенту та підвищувати рівень цифрової грамотності.
Міф №2: Відеоігри шкодять дітям
Правда: ігри можуть приносити користь, якщо вони створені з огляду на інтереси дітей.
Багато років ми чуємо про те, що відеоігри псують дітей. Але дослідження доводять: якщо ігри розроблені правильно, вони допомагають дітям розвивати увагу, логіку, емоційний інтелект і навіть навчають вибудовувати стосунки.
Звісно, не всі ігри корисні. Але якщо розробники орієнтуватимуться на потреби дітей, відеоігри зможуть стати потужним інструментом розвитку.
Що робити?
У ЮНІСЕФ закликають підтримувати розробку ігор, які сприяють навчанню та розвитку, а також стежити за тим, у які ігри грають діти та обговорювати з ними їхній цифровий досвід.
Міф №3: Онлайн-насильство – це щось особливе, не пов’язане із реальним життям
Щоправда: якщо дитину цькують в інтернеті, швидше за все, її вже труїли в реальному житті.
Кібербулінг рідко виникає «з нізвідки». Найчастіше він є продовженням насильства у школі, вдома чи серед однолітків.
Крім того, злочинці, які вчиняють насильство в інтернеті, часто використовують його як інструмент для реальних злочинів – наприклад, можуть умовити дитину на зустріч.
Що робити?
Експерти попереджають, що онлайн-загрози слід розглядати у контексті реального життя. Вони також закликають працювати над зниженням рівня насильства серед дітей загалом.
Міф №4: Головна небезпека – це незнайомці
Щоправда: здебільшого насильство в інтернеті чинять знайомі дитині люди.
Часто батьки бояться, що їхня дитина стане жертвою зловмисника з Інтернету. Але насправді більшість випадків онлайн-насильства відбувається з вини знайомих – друзів, родичів чи навіть романтичних партнерів.
Однак у деяких країнах справді частіше трапляються злочини з боку незнайомців. Тому важливо вивчати національні дані та адаптувати заходи захисту під реальну ситуацію.
Що робити?
Всім країнам рекомендується навчати дітей правилам безпеки в мережі, пояснювати, як поводитись у тривожних ситуаціях.
Експерти наголошують на необхідності прагнути до того, щоб діти розуміли, що звертатися за допомогою – це нормально. У ЮНІСЕФ також закликають розвивати програми підтримки для дітей, які пережили насильство.
Можливості та ризики
Інтернет – це великі можливості, але й серйозні ризики. Замість того, щоб боятися технологій, ми повинні вчитися використовувати їх з розумом. Розвінчуючи міфи і ґрунтуючись на реальних даних, ми можемо зробити цифрове середовище безпечним та комфортним для дітей.
