Евакуїруючись із прифронтових районів, люди беруть найнеобхідніше
Олена ніколи не думала, що їй доведеться покинути свій будинок у Дружбі, тихому селі на Сумщині, всього за 5 км від кордону з Росією. Життя там було дуже спокійним, доки не почалася війна. У міру загострення бойових дій звуки сирен та вибухів стали частиною повсякденного життя, повідомляє ООН.
«Моєю найбільшою проблемою була ситуація з моєю 85-річною матір’ю, – сказала Олена. — У неї обмежена рухливість, і їй було важко навіть у мирний час. Оскільки небезпека зростала щодня, ми не могли залишатися, але я просто не знала, як її безпечно евакуювати».
Тільки найнеобхідніше
Оскільки дороги були пошкоджені обстрілами, Олена звернулася до гуманітарної місії «Проліска», неурядової організації, яка отримує фінансування від Українського гуманітарного фонду, який очолює Управління ООН з координації гуманітарних питань (УКГВ).
Команда НУО відреагувала негайно, організувавши безпечну евакуацію для всієї родини: Олени, її матері, 13-річного сина і навіть їхнього кота. Вони взяли із собою тільки найнеобхідніше: документи, ліки, улюблену іграшку сина та велосипед, який він не міг залишити. Зібравшись, сім’я поїхала у невідомість.
Історії, подібні до історії Олени, тепер типові в Сумській області, де в останні місяці інтенсивні бої поблизу кордону змусили бігти тисячі людей. У багатьох населених пунктах було пошкоджено чи зруйновано будинки, лікарні та школи. Інтенсивність атак спровокувала нову хвилю переміщення. Люди, яким найбільше загрожує небезпека, – це ті, хто має найменше варіантів.
«Більшість людей, яким ми допомагаємо, літні чи ті, хто має проблеми зі здоров’ям, через які мандрувати неймовірно складно», – сказав Денис Наумов, який координує евакуацію у Чернігівській та Сумській областях для гуманітарної місії «Проліска». «Дехто не може йти самостійно. Інші не мають сім’ї, яка могла б їм допомогти. Але залишатися – значить жити у постійній небезпеці».
Співробітники гуманітарних організацій ризикують власним життям, щоб доставити людей із зон підвищеного ризику у безпечне місце.
«З собою тільки пластиковий пакет»
Першою зупинкою для евакуйованих часто стає транзитний центр, де вони можуть відпочити, зігрітися та отримати базову підтримку. Багато хто приїжджає практично ні з чим.
«Ви бачите, як люди виходять із автобусів, несучи із собою лише пластиковий пакет», – сказав Євген Коляда з Координаційного центру допомоги, ще одного партнера Українського гуманітарного фонду. «Вони залишили позаду свої будинки, своїх домашніх вихованців, своє життя. Деякі все ще шоковані», – додав він.
У транзитних центрах переселенців реєструють як внутрішньо переміщених осіб, а гуманітарні організації пропонують їм гаряче харчування, юридичну допомогу, психологічну підтримку та невеликі грошові виплати. Діти отримують одяг та шкільне приладдя, люди похилого віку – ковдри та предмети гігієни. Усім пропонують нічліг.
Почати з нуля
«За кілька днів сім’ї переїжджають – хтось до родичів, хтось до знімних кімнат, хтось до колективних притулків», – пояснив Євген. «Ось тоді і починається інша частина роботи — допомога у відновленні життя», — додає він.
Для таких людей, як Олена, евакуація – це не просто переїзд із одного місця на інше. Їй треба почати з нуля — з дуже малим, але з тяжкістю всього, що було втрачено.
«Ми не знаємо, що на нас чекає у майбутньому, – поділилася Олена. – Але завдяки людям, які нам допомогли, у нас принаймні є шанс знову набути світу».
По всій Україні 3,7 мільйона людей залишаються у статусі переміщених осіб, багатьом доводилося переїжджати двічі чи тричі. ООН та її гуманітарні партнери продовжують надавати підтримку переселенцям, а також допомагають таким людям, як Олена, будувати стабільніше життя у безпечніших районах, поки вони не зможуть повернутися додому.
Сім’я Олени тепер у безпеці, далеко від лінії фронту.
«Зараз найбільше я ціную тишу і те, як моя мати мирно спить, а мій син знову сміється та грає», – розповідає вона.
Переселенці потребують допомоги
Хоча співробітники гуманітарних організацій продовжують надавати підтримку переселенцям, на тлі бойових дій цієї допомоги, що тривають, недостатньо.
За останні три роки Український гуманітарний фонд дозволив організаціям-партнерам ООН надати підтримку майже 7 мільйонам людей по всій Україні. За постійної підтримки фонду більше сімей зможуть жити у безпеці та з надією дивитися у майбутнє.
*Статтю підготовлено за матеріалами Управління ООН з гуманітарних питань (УКГВ).
