Деінституціалізація врятує тисячі дітей
Інтернатні заклади все ще залишаються поширеною формою догляду і виховання дітей, незважаючи на шкідливий вплив такого виховання та високу вартість. Та попри активний розвиток прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, стрімкого зменшення кількості інтернатів не відбувається.
Державна система соціального захисту дітей потребує нагального реформування – дівчатка та хлопчики не повинні виховувались в умовах інтернатів. Суспільство має розуміти шкідливий вплив інституцій, навчання дітей у школах-інтернатах сприяє ізоляції від суспільства.
Уряди багатьох європейських країн розробляють та впроваджують масштабні стратегії з деінституціалізації. Деінституціалізація – це процес заміни системи інституційного догляду дітей на систему, яка забезпечує виховання дітей в сім’ї або максимально наближених до сімейних. В державі прийняті ряд документів, які декларують перехід до системи догляду дітей, базованої на сім’ї. Урядовці у своїх виступах наголошують на необхідності рішучих кроків щодо просування деінституціалізації.
Результати численних досліджень показують, що догляд в умовах сім’ї та на рівні громад — у будь-якому разі набагато краще, ніж виховання в інституції. Звісно, що перед влаштуванням дитини у прийомну сім’ю потрібно проводити комплексну оцінку потенційних прийомних батьків на предмет їх придатності, а потім контролювати їх діяльність. Це також стосується виховання у сім’ях родичів чи повернення дитини у біологічну сім’ю.
За даними Харківського інституту соціальних досліджень, в Україні знаходиться 55 дитячих будинків-інтернатів, підвідомчих Міністерству соціальної політики України, та 687 шкіл-інтернатів, якими опікується Міністерство науки і освіти України. За даними Мінсоцполітики, в Україні 95,5 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 20 тисяч перебувають в інтернатах.
Директор благодійної організації «Надія і житло для дітей» Галина Постолюк у інтерв`ю одному з видань наголосила: «Держава щороку витрачає мільярди гривень на консервацію неефективної системи, порушуючи право дитини на виховання в сім’ї, безпечне середовище та забезпечення найкращих інтересів. Інтернати — це не рішення, це реакція держави на бідність, неблагополуччя в сім’ї. Це система, яка завдає шкоди дітям, несумісна з дотриманням прав дітей та неефективна витрата коштів платників податків»
Керівник програми «Сирітству — ні» Фонду Розвиток України Дар’я Касьянова повідомила, що: «Більше 5 років Фонд Ріната Ахметова працює на «передовій «, ми знаємо, якими глибоко травмованими потрапляють діти в сім’ї з інтернатів. Ми впроваджуємо європейський підхід до вирішення проблеми сирітства, в основі якого — боротьба з інтернатами, їх реформування в центри підтримки сімей, інформування суспільства про негативний вплив інтернатів на дітей. Кампанія «Відкриємо двері дітям» — логічний крок в рамках даного підходу».
Крег Грінфілд (засновник The Urban Halo) визначив ряд причин, по яких не варто поміщати дітей в інституції:
- Психосоціологічний вплив.
Виховання дітей в інтернатних закладах негативно відбивається на психосоциальному розвитку. Вихованці інтернатів, як правило, агресивні, зухвалої поведінки, з порушенням сну, з крайніми проявами любові та прихильності, соціальної незрілості і схильності до депресії. Багато з цих проблем є результатом нестачі турботи.
- Фізичний вплив.
В десятках сучасних досліджень задокументовані медичні та психологічні порушення у дітей, що виникли в результаті виховання в інтернатному закладі, включаючи фізичні та розумові затримки в розвитку, поведінкові відхилення.
- Недолік життєздатності інтернатних установ.
Вартість утримання дитини в дитячому закладі інтернатного типу приблизно в дванадцять разів дорожче вартості утримання дитини в сімейно-спрямованих програмах турботи про дітей. Не досконалість інтернатних установ ще більш посилюється вадами приміщень та чисельності обслуговуючого персоналу.
- Недолік залученості суспільства.
Серйозний недолік інтернатної форми турботи про дітей — це недолік участі та розуміння відповідальності з боку місцевого населення. Дорослі не розуміють, що важливо для дитини. Дослідження прийомних сімей показують, що переваги дитини ґрунтуються на тому, щоб її любили і піклувалися найкращим способом, в той час як батьки та інші дорослі при ухваленні рішення пріоритетом розглядають економічний фактор.
- Ізольованість.
Проживаючи всередині суспільства, діти находяться ближче до своїх братів і сестер — найважливішого джерела розради і підтримки. Таким чином, вони зберігають почуття єднання з родичами, сусідами, друзями дитинства, своєю культурою. Діти, вилучені зі своїх громад, ростуть в оточенні, яке не сприяє їх підготовки до самостійного життя. У дітей майже абсолютно відсутня незалежність, що повністю протилежне звичайній парадигмі родинній атмосфері і стає серйозною проблемою, коли приходить час реінтеграції в суспільство. Діти в інтернатних дитячих закладах позбавлені можливості розвитку навичок самостійного життя, які вони могли б придбати, виховуючись у сім’ї.
- Насильство.
Небагато людей знають або цікавляться, що відбувається за зачиненими дверима інституцій. Як результат, багато випадків насильства там залишаються непоміченими. Свідоцтва показують, що дітям в інтернатах набагато складніше повідомити про насильство, уникнути його, або знайти допомогу зовні. Через те, що дитина повністю залежить від свого дитячого закладу, насильство може тривати досить тривалий час. Діти в інституціях можуть бути піддані фізичному, сексуальному, емоційному насильству з боку обслуговуючого персоналу і старших дітей.
Інтернати — це зло, якого треба позбутися. Утримання однієї дитини у будинку сімейного типу чи у прийомній сім`ї державі обходиться майже 2,5 тисячі гривень щомісячно. В той час виховання в інтернаті у кілька разів…. дорожче! Тобто, закриття інтернатів – це ще й вигідно з економічної точки зору. Простіше і дешевше перевиховати батьків, залучивши для цього сімейних психологів, аніж створювати величезну купу інтернатів.
Надати кожній дитині можливість жити в безпечному та люблячому сімейному оточенні, де вона зможе реалізувати свій потенціал — з такою місією у 1998 році Міжнародна благодійна організація «Надія і житло для дітей» прийшла в Україну. Загальна мета кампанії – консолідація зусиль громадянського суспільства заради впровадження системних змін в соціальній політиці, що призведуть до відмови від інституційного догляду дітей.
Кампанія «Відкриваємо двері дітям» впроваджується на рівні Європейського Союзу та у 12 країнах Європи, включаючи Україну. Кампанія закликає ЄС і уряди європейських країн здійснити перехід від інтернатної системи догляду дітей до системи, яка заснована на вихованні дитини в сім’ї.
Кампанія «Відкриваємо двері дітям Європи» офіційно стартувала 6 червня 2013 року під лідерством двох організацій — Eurochild (мережа неурядових організацій європейських країн) та Hope and Homes for Children (Міжнародна благодійна організація «Надія і житло для дітей»). Головним національним партнером громадянської кампанії «Відкриваємо двері дітям» виступив благодійний Фонд Ріната Ахметова Розвиток України в рамках програми «Сирітству — ні!» Національним координатором кампанії в Україні є Представництво благодійної організації «Надія і житло для дітей» в Україні.
Влаштування інтернатних дітей у сім’ї громадян та поступове закриття інтернатних закладів; навчання та підвищення професійної компетенції спеціалістів, які працюють у сфері захисту прав дітей – сприятиме зростанню щасливого покоління. Деінституціалізація врятує тисячі дітей!
Цей матеріал підготовлено в рамках Громадянської Кампанії «Відкриваємо двері дітям», www.openingdoors.org.ua»
Олександра БИЧКОВСЬКА
